Художня культура

План-конспект  уроку  з  художньої  культури  в  11  класі

Тема. Філософія ікебани та чайної церемонії.

Мета: ознайомити учнiв з культурними традиціями Японії, особливостями та основними елементами художньо-образної  мови ікебани та чайної церемонії, їх філософським підґрунтям ;

розвивати пам’ять, естетичні смаки, увагу, спостережливість, логічне мислення, вмiння обгрунтовувати свою точку зору, потяг до художнього бачення навколишнього світу; 

виховувати повагу та iнтерес до свiтової культурної  спадщини, збагачувати емоцiйний досвiд учнiв.

Обладнання: зоровий ряд: символіка кольорів, чисел та окремих рослин в ікебані, отоко (японський живопис з каліграфією), презентації  «Японія в малюнках», «Ікебана та чайна церемонія в Японії», аудіо запис японської музики.

Тип уроку: комбiнований.

Термiни й поняття: ікебана, хоку, тяною, тясіцу, сенсей, секяку, отоко.

Напис на дошці:

«Вивчення мистецтва створення композицій з квітів - найкращий спосіб розкрити найдивовижніші грані нашої душі»

«Ми робимо композиції з квітів, а не просто «ставимо» їх. Це означає виявляти притаманну квітам красу, і одночасно виявляти красу своєї власної душі. Ікебана - це наші пошуки ідеальної краси.»

Ікенобо Сен'ей, 45-й голова школи Ікенобо

Хiд уроку

І. Органiзацiйний момент

II. Актуалiзацiя опорних знань

1. Коментований перегляд презентації  «Японiя в малюнках»

2. Прийом «Снігова куля»

(Повна вiдповiдь на запитання формується поступово: учнi по черзi вiдповiдають на запитання, щоразу додаючи важливi моменти, формулюючи у такий спосiб колективну вiдповiдь).

Запитання

• У чому полягає специфiка культури й мистецтва Японiї?

• На яких засадах грунтується свiтогляд японцiв?

• Назвіть найпоширенішi види мистецтв Японiї.

ІІІ. Мотивацiя навчальної  дiяльностi

Історія японської культури – це вічний пошук краси. У пошуках прекрасного, в умінні помічати красу в усьому і відкривати її іншим бачили своє призначення стародавні поети та художники. Саме вони заклали в душу японців почуття зачарованості світом. Вони розвивали таку властивість зору, коли істину бачать у красі. А красу – в істині. Сьогодні  ми  продовжуємо  вивчати  мистецтво  Японії  і  познайомимось з тими видами мистецтва, які в жодній з країн світу не набули такого значення, як в цьому  дивовижному краї. Філософія ікебани та чайної церемонії – така тема нашого уроку.

 ІV. Формування  нових  знань

1.    Перегляд презентації  «Ікебана та чайна церемонія в Японії» з коментарем

1      Слайд

Ікебана (яп. 生け花, 活け花, いけばな, «живі квіти») — традиційне мистецтво аранжування квітів у Японії. Ікебана зародилася в Китаї в VII столітті. Її винайшов священик-буддист. Спочатку вона використовувалася як підношення богам, Буддам і створювалася тільки ченцями. У наш час цим займаються в основному жінки, але в давнину цим займалися виключно чоловіки-ченці. Згодом ікебану перейняли японці, і, як це часто бувало, вони переробили її на свій лад, і розвинули це мистецтво. Сьогодні японські й китайські ікебани значно відрізняються одна від одної.

2      Слайд

-               Погляньте на зображення ікебани, подумайте і скажіть,чим вона відрізняється від традиційного європейського букету?

-               Відмінна від європейських традицій, де букети створюються в масовому порядку, японська ікебана – це особливе аранжування квітів, яке базується на гілках та листках, які оформляють малою кількістю квітів. Контейнер, який використовується для композиції, також стає одним з ключових її  елементів. Спочатку основою композиції вважали два основних елементи. Дві гілки символізували Небо і Землю. В середині VII століття, коли Японія потрапила під вплив конфуціанства, квіткова «магія» почала засновуватися на формі трикутника зі сторонами різної довжини, які визначаються гілками. Третьою опорною точкою  став символ людини.

Ікебана через довершеність рослинних ліній відображає форми природи, це її головна задача.  Композиції є справжніми творами мистецтва, але саме форми і лінії є головними, а не співвідношення кольорів і фарб. Кожний майстер ікебани пам’ятає, що квіти можуть розкрити свою красу тільки  в тому випадку, якщо їх грамотно розставити, тоді може бути передана вся гармонія світу і велич навколишньої природи. Починаючи створювати композицію, в душі треба говорити з кожною квіткою і кожною рослиною. Не треба переживати і сумніватися в результаті. Слід заспокоїтися і зосередитися на складанні композиції. Звичайно ж, треба бережно і ніжно ставитися до рослин. Однак в ім’я створення прекрасної композиції не треба боятися відрізати зайві квіти, листя і гілки. Адже тільки таким чином можна найкраще виразити красу елементів.  Для сучасної ікебани не скільки важливо, чи дотримується правило парної чи непарної кількості складових елементів композиції. Найголовніше тут – баланс і гармонія аранжування. Спочатку треба створити гармонію між вазою і рослинним матеріалом композиції, обстановка і освітлення тільки підкреслять красу ікебани. В тому випадку, якщо в ікебані присутні яскраві квіти й гілки, то ваза має бути однотонною. І, навпаки, якщо головним елементом стане ваза, то гілки і квіти треба підбирати спокійні за кольором, щоб вони не відволікали увагу. При складанні ікебани уникають симетричного положення гілок і квітів, а також не допускають між ними однакової відстані. Інакше композиція буде монотонною. І обов’язково треба подумати, що стане виконувати роль «родзинки» в композиції.  Оскільки ікебана – це насамперед філософський зміст, то давайте дізнаємося, що саме японці вкладають в неї.

2.    Виступ учня «Символіка кольору і рослин в ікебані»

Символіка кольору

Японія, земля

вода, траур

 метал

вогонь

дерево

Кількість елементів

1      -  увага

3      -  повага

5      -  визнання

7      -  обожнювання

9      -  «я біля твоїх ніг»

Символіка  рослин та їх поєднання

Сосна – сила, щастя, довголіття, витривалість.

Квітуча гілка сливи – надія, вічне оновлення.

Квітуча гілка яблуні – побажання миру в сім’ї.

Троянда – любов.

Тюльпан – гордість.

Дзвіночок -  балакучість.

Півонія – нерішучість, сором’язливість.

Ірис і ситник – знак простоти.

Троянда і сосна – вічна молодість.

Троянда-сакура – відданість і лицарство.

3.    Бесіда

-                    Ікебана , як бачите,  має велике смислове навантаження і, безумовно, має тісний зв’язок з іншими видами мистецтва, зокрема, з літературою. Пригадайте з уроків зарубіжної літератури, як називають один із жанрів традиційної японської поезії. Так, це – хоку. Якщо можете, зачитайте одну з таких поезій.

V. Формування  умінь та навичок

1.    Робота в групах

-                Зараз об’єднаємось   в 2 групи  для створення ікебани. Використовуючи дані матеріали і свою фантазію, пропоную вам скласти букет в стилі японської ікебани і дати йому назву. Один представник з групи має скласти своє власне хоку.

2.    Презентації груп, взаємне оцінювання

3.    Слово вчителя

Отже,ікебана привертає увагу українців як частина загадкової культури Японії, як можливість доторкнутися до давніх традицій Сходу. Вивчаючи ікебану, людина вчиться бачити красу в простоті та природності, вчиться терпінню, поважному ставленню не тільки до інших людей, а й до рослин, до природи. Композиції майстрів ікебани дуже витончені, навіть скромні, але мають внутрішню силу, яка проявляється не в кількості яскравих квітів, а в гармонії форм і кольорів, де композиція являє одне ціле, але видно красу кожної квітки. 

VІ. Формування  нових  знань

1.    Перегляд презентації з коментарем

4      Слайд

Чайний ритуал був уведений з ініціативи дзенського ченця.

 Дзен-буддизм проповідує можливість «просвітління» людини в умовах повсякденного життя, нічим не примітного існування.

Це так званий принцип «ваби» - духовне очищення через гармонію простоти й самітності.

-            Великий вплив на розвиток японської культури в таких її проявах, як архітектура, облаштування садів і прикладне мистецтво, надала чайна церемонія (тя але ю). Японці називають її тяною.

-            Як відомо, у японців своя філософія спілкування з людьми - зрозуміти один одного можна і без слів, без знайомства. Подивитися на людину і зрозуміти її турботи, настрій... Наповнити мовчання - інтуїтивним розумінням - в цьому особливість практики спілкування.

-            Овіяна численними легендами і переказами, чайна церемонія - зовсім не звичне чаювання. Вона вимагає дотримання найдрібніших деталей етикету як при приготуванні чаю, при подачі його гостеві, так і при самому питті. Це мабуть саме самобутнє мистецтво народу. Згідно легенді, вона бере свій початок з Китаю з часів першого патріарха буддизму Бодхідхарми.

-            Одного разу, свідчить легенда, сидячи в медитації, Бодхідхарма відчув, що очі його закриваються і проти волі його хилить до сну. Тоді, розсердившись на себе, він вирвав свої повіки і кинув їх на землю. На цьому місці виріс незвичайний кущ з соковитим листям. Пізніше учні Бодхідхарми стали заварювати це листя гарячою водою - напій допомагав їм зберегти бадьорість. Як це часто траплялось у Японії, чужа культура була не лише сприйнята, але й творчо переосмислена. У Японії процес приготування та пригощання чаєм був піднесений до рангу мистецтва, були розроблені канонічні правила чайного дійства, побудовані спеціальні чайні кімнати (cha-shitsu), знання та досвід стали передаватися від вчителя до учня в процесі осягнення духовних, філософських, естетичних та моральних принципів Шляху Чаю.

5                  Слайд

У ХVI ст.. в історії японського будівництва з'являється чайний павільйон. По своїй конструкції чайний павільйон близький до житлового будинку, а по функції -  до буддійського храму.

6      Слайд

Опори чайного павільйону дерев'яні, стеля оброблена бамбуком або очеретом, підлога вистелена циновками, ніша з висячою картиною й квіткою у вазі, вогнище, полиця для начиння.

7      Слайд

Гості входять у павільйон, роззувшись. До речі, чайний павільйон - єдине місце, куди самурай повинен був увійти без меча. Всі учасники церемонії заходять до кімнати через досить низькі двері і змушені низько згинатися,  демонструючи, що всі стають рівними перед її величністю чайною церемонією. Як же відбувається чайна церемонія?

Виступ учня а)

8      Слайд

Неквапливі, розміряні рухи майстра чаю подібні  танцю.

Після закінчення чаювання й милування начинням могла виникнути бесіда про гідності начиння,  живописний свиток та ікебану, які господар спеціально підібрав для цієї чайної церемонії.

Але важливішим вважався внутрішній контакт учасників, проникнення в суть предметів, інтуїтивне  вміння збагнути їх красу. В Японії існують різні форми чайної церемонії.

Виступ учня б)

9      Слайд

Перед вами ритуал чайної церемонії у виконанні японських жінок. Яким посудом користуються японці?

Виступ учня в)

10   Слайд

Прихована мета «шляху чаю» - викликати почуття поваги до світу природи, що персоніфікується єдиною квіткою у вазі або пейзажним сувоєм, та глибока взаємоповага учасників церемонії. Які принципи лежать в основі чайної церемонії?

Виступ учня г)

11  Слайд

Тут ми бачимо чайний будинок на території японського парку, де він займає чи неголовне місце.

12  Слайд

І ще раз звертаємось до японського будинку, в якому велика роль відводиться куточку, облаштованому під чайну церемонію. Давайте послухаємо інформацію про особливості приготування чаю.

Виступ учня д)

2.    Повідомлення учнів

А)Як же відбувається чайна церемонія в сучасній Японії? Господар будинку надсилає запрошення друзям, і ті за два-три дні до чаю дякують йому за виявлену увагу. В день чаювання гості збираються за 15-20 хвилин до призначеного часу в спеціальній кімнаті й вибирають почесного гостя (секяку), яким здебільшого стає людина старшого віку або високого соціального статусу. Чаювання починають з густого чаю. Господар розставляє весь посуд так, щоб він був під рукою, і починає чайне дійство. Спочатку напій готується в одному великому горняті для всіх гостей. За традицією, гості по черзі п'ють з нього, передаючи одне одному. Вважається, що це викликає відчуття близькості. Всі гості висловлюють своє захоплення великим горням для чаювання, секяку від імені усіх просить господаря розповісти історію цього посуду. Після густого чаю подається рідкий. В цей час вносять подушки і таці з тістечками. Рідкий чай готується для всіх відразу в декількох філіжанках. Причому, перед тим як пригубити горнятко, його тричі повертають за годинниковою стрілкою, а коли воно спорожніє, - повертають ще двічі

Б)У Японії існує багато форм чайної церемонії, проте класикою визнано лише декілька: "нічний чай", "чай зі сходом сонця", "вечірній чай", "вранішній чай", "післяобідній чай", "спеціальний чай". Скажімо, "нічний чай" починається при місяці. Гості приходять приблизно о пів на дванадцяту і йдуть не пізніше четвертої ночі. Як правило, заварюють порошкоподібний чай. Готується він на очах гостей: господар звільняє листки від прожилок і подрібнює їх на порошок у фарфоровій ступці. (Характерним для японського способу заварювання чаю є те, що вода не доводиться до кипіння.) Такий чай буває дуже міцним, його не подають натщесерце, а спершу частують гостей легкими закусками. Чай "зі сходом сонця" п'ють о третій-четвертій ранку. Після цього добрі манери велять залишатися в гостях до шостої. Натомість перед шостою вечора починається вечірній чай. Вранішній практикується у спеку тощо.

В)Чайний посуд дивно простий: чашки, мідний чайник, бамбукова мішалка, шухлядка для зберігання чаю. Все це несе на собі наліт часу, але все бездоганно чисте. Японцям імпонує матовість. "Європейці, - пише Танидзаки, - уживають столове начиння зі срібла, сталі або нікелю, начищають її до сліпучого блиску, ми ж такого блиску не виносимо. Ми теж уживаємо вироби зі срібла... але ніколи не начищаємо їх до блиску. Навпаки, ми радіємо, коли цей блиск із поверхні предметів зникає, коли вони здобувають наліт давнини, коли вони темніють від часу... Ми... любимо речі, що носять на собі сліди людської плоті, масляної кіптяви, вивітрювання й дощових набряків". Найпримітивніший чайник, дерев'яна ложка для засипання чаю, груба керамічна чашка - все це заворожує  учасників церемонії.

Г) Принципи чайної церемонії

Класичне чайне дійство як процес регулюється чотирма принципами: гармонія (ва), шанування (Кей), чистота (сей), спокій (дзяку), які називають «чотирма шляхетними істинами» шляху чаю, за аналогією з «чотирма шляхетними істинами» буддизму, підкреслюючи їх найважливіше значення для чайної церемонії. Їх втіленням повинна була стати і вся церемонія в цілому - її зміст, дух і пафос, - а також кожен її компонент, аж до дрібниць. Ці чотири елементи необхідні для доведення цього мистецтва до досконалості.

 Принципи чайної церемонії передбачають внутрішню єдність між учасниками чаювання, коли перестають відчуватися відмінності між «гостями»(«головним гостем» та іншими«гостями») і між «гостями» і«господарем» - всі присутні стають якимось внутрішнім однорідним цілим. Душевний стан учасників церемонії повинен бути співзвучним атмосфері. що панує в чайній кімнаті.

Д) Особливості приготування чаю

Чай - це взаємодія вогню, води, чайного листа, просторів і станів. Всі ці складові повинні бути збалансовані в спокійній безтурботності і уважності людини. Вогонь, на якому кип’ятиться вода, найкраще добувати з деревного вугілля, яке виготовлене з твердих порід дерева. Вогонь повинен бути спекотним і рівним. Слід вогню залишиться у воді.

           Вода не повинна доводитись до бурхливого кипіння, тому що в результаті цього втрачається енергія води, яка, поєднуючись з енергією чайного листка,  виробляє у нас чайний стан. Спочатку слід обполоснути водою чайник і злити цю воду з чашки, з якої ми збираємося пити чай. Важливо бути спокійним, уважним і зібраним, зберігаючи плавність і послідовність рухів так, щоб вода не розпліскувалася і мінімально коливалася в посуді, струмінь не переривався, був плавним, довгим, тонким і м’яким, тобто таким, яким має бути струмінь вдиху і видиху у вашому тілі, щоб забезпечити вам максимально довге, спокійне і здорове життя.

          Слід подивитися і понюхати чай, перед тим, як насипати його в чайник, в спеціальній посудині з порцеляни. Після цього чайний лист висипається в попередньо прогрітий чайник і заливається окропом.П ри створенні взаємодії води і простору посуду завжди слід пам’ятати, що "переповнювання" накликає біду, а помірність закликає багатство. Тому не потрібно наливати води занадто багато. Перша заварка може вважатися готовою буквально через кілька секунд після заливання окропу в чайник. Коли чай розливається по чашках, потрібно пам’ятати, що смак першої і останньої налитої чашки будуть значно відрізнятися. Після першого розливу потрібно відразу ж залити чайний лист окропом знову і надалі намагатися не залишати його голим, тобто без води. З кожним заливанням час взаємодії води і чайного листа має збільшуватися згідно з якістю чаю і обставинами чаювання, щоб гості пили чай, а не воду.

VІІІ. Формування  умінь та навичок

3.     Моделювання чайної  церемонії

-        Запрошую всіх на чайну церемонію.

(В процесі моделювання чайної церемонії  бере участь спеціально підготовлена учениця, одягнена в кімоно, вона допомагає вчителю (сенсею) проводити чайну церемонію. Поки помічниця готує чай, вчитель пропонує присутнім обрати секяку (почесного гостя), нагадує дітям про те, що чайна церемонія  проходить в таємничій атмосфері, атмосфері взаємоповаги та взаєморозуміння. Господар і гості висловлюють це поклонами, словами подяки, а також зацікавленістю начинням чайної кімнати та спеціально підготовленими отоко й ікебаною.)

-                Що означає ваше отоко?

-                Моє отоко означає «Моє серце знаходиться в ущербі місяця і воно віддане вам. Я хочу, щоб  кожен з вас шанував традиції, і це допоможе вам досягти гармонії: з навколишнім світом, людьми, з самим собою. Плекайте в своєму серці любов – і ви обов’язково будете щасливими. Тоді всі ваші мрії, навіть найзаповітніші, обов’язково здійсняться.

(Спочатку подається густий чай  у великій піалі, що передається по колу. Кожен з учасників церемонії надпиває з неї, витирає серветкою край піали(обов’язково зліва направо)і передає далі по колу. Потім подаються солодощі на серветках. Серветку треба обов’язково прибрати за лівий край одягу, бо японці понад усе цінують чистоту в усьому. І, нарешті, подається рідкий чай в філіжанках. Вся церемонія проходить в атмосфері спокою та розмов, які мають доставляти естетичну насолоду. Ні  в якому разі не можна говорити про буденні речі, щоденні турботи. Подивитися в очі співрозмовника і відчути його мовчання – чи не найвищий прояв взаєпорозуміння і поваги.)

ІХ. Пiдбиття пiдсумкiв уроку

-                Як ви думаєте, в чому полягає філософія ікебани та чайної церемонії?

-                Для чого ми вивчаємо цю тему?

Х. Домашнє  завдання

- Бажаю всім взаємопорозуміння  з своїми однокласниками, рідними та близькими людьми і пропоную вам в якості домашнього завдання познайомити  свою родину з чайною церемонією. На наступному уроці ви поділитеся своїми враженнями та враженнями своїх рідних від проведеної церемонії.

 План-конспект  уроку  з  художньої  культури  в  11  класі

Тема. Японський  театр  Но  і  кабукi

Мета: ознайомити учнiв iз особливостями та основними елементи художньо-образної  мови театрального мистецтва Японiї, iсторiєю розвитку театрiв Но та кабукi, навчити визначити спiльнi та вiдмiннi риси театрiв Но та кабукi, розпiзнавати символiку театру, пояснювати умовнiсть сценiчних прийомiв, аналiзувати театр як виразник складних почуттiв людини; формувати вмiння аналiзувати твори театрального мистецтва, розвивати вмiння обгрунтовувати свою точку зору;  виховувати повагу та iнтерес до свiтової театральної спадщини, збагачувати емоцiйний досвiд учнiв.

Обладнання: зоровий ряд: фрагменти вiдеозаписiв театральних вистав Но та кабукi; роздавальний матерiал (таблиця «Японський театр»;).

Тип уроку: комбiнований.

Термiни й поняття: «театр Но», «театр кабукi»

Хiд уроку

І. Органiзацiйний момент

II. Актуалiзацiя опорних знань

1. Коментований перегляд вiдеофiльму «Японiя в малюнках»

2. Прийом «Снігова куля»

(Повна вiдповiдь на запитання формується поступово: учнi по черзi вiдповiдають на запитання, щоразу додаючи важливi моменти, формулюючи у такий спосiб колективну вiдповiдь).

Запитання

• Учому полягає специфiка культури й мистецтва Японiї?

• На яких засадах грунтується свiтогляд японцiв?

• Назвіть найпоширенішi види мистецтв Японiї.

ІІІ. Мотивацiя навчальної  дiяльностi

Сьогодні  ми  продовжуємо  вивчати  мистецтво  Японії  і  побуваємо  в  японському  театрі.

ІV. Формування  нових  знань

(Пiд час викладення нового матерiалу учнi мають заповнити таблицю «Японський театр)

Японський театр

Аспект характеристики	Назва
	Театр Но	Театр кабукі
Історія виникнення
Елементи та атрибути
Основні засади театральної вистави

1. Виступи учнiв iз повiдомленнями, пiдготовленими в групах

(Демонструються фрагменти вiдеозаписiв та фотофрагментiв вистав театру Но)

1-а група  Мистецтвознавцi театру Но

Виникнення театрального мистецтва взагалi та театру Но зокрема датують IV чвертю ХIV ст. Уважається, що Но як високе театральне мистецтво започатковано 1375 року у храмi Касуга мiста Нара iз благословення та за пiдтримки молодого сьогуна  Асiкагi Єсiмiцу.

У той час Но був жанром розваги для звичайних людей, що мiстив елементи денгаку (пов’язанi iз синтоїстськими релiгiйними ритуалами), саругаку (вид акробатичних вистав, що трансформувалися пiзнiше у пiсенно-танцювальнi постановки), традицiйні народнi танцi й пiсеннi балади, що сформували уснi традиції народного мистецтва.

У перiод Муроматi Но досяг вигляду, що є майже незмiнним донинi. Цей театральний жанр значно вплинув на iншi види японського драматичного мистецтва (кабукi, буто). Попри те, що пiд час перiоду Мейдзi театр Но втратив заступництво влади, вiн був одним iз офiцiйно визнаних нацiональних видiв театрального мистецтва.

Завдяки драматургам IСан’амi Кiйоцуу (1333—1385) та дзеамi Мотокiйо (1363—1443) театр Но набув розквiту,

Дзеамi Мотокiйо написав 1423 року трактат, присвячений навичкам i вмiнням, необхiдним для акторiв Но, що є актуальним до сьогоднi

Переламним моментом у розвитку театру Но вважають постановку п’еси дзеамi, присвячену подiям перiоду Хейан (золотого столiття Японiї). Ця п’єса була написана «високим стилем», iз дивовижними пасажами i прихованим змiстом сюжетних лiнiй. Вочевидь,саме ця постановка сприяла тому, що Но мiцно посiв мiсце елiтарного театру, мистецтва для знатi й вищих прошаркiв японського суспiльства (на протилежнiсть театру кабукi).

Театр Но майже не зазнав суттєвих змiн iз часiв перiоду Муроматi. Незважаючи на деяке скорочення репертуару театру (у перiод розквiту у театрi Но виконували понад 1000 п’єс), iнтерес до цього жанру не зник i в Новий час.

У виставi театру Но беруть участь декiлька осiб: актори (татi-ката), спiваки (дзiута ката) та музиканти (хаясi ката). Акторiв подiляють на три категорiї виконавцiв ролей: головнi (сiте-ка,яа), допомiжнi (вакi-ката), iнтермедiйнi (кьогенката). Спiваки зазвичай виконують ролi головних виконавцiв (сiтае-ката) i музикантiв (хаясi-ка,па), якi акомпанують на 3 традицiйних для Но iнструментах (флейтi та рiзновидах барабанiв).

П’єси театру Но у перекладi з японської називаються «пiснi й мелодiї». Збереглося не бiльше нiж 250 п’єс, якi можуть вiдтворити сучаснi театральнi трупи. Вистава триває 30—120 хв. Вистави театру Но бувають п’яти типiв: божественнi, вiйськовi, жiночi, змiшанi, демонiчнi. Камiута є самостiйним типом вистави, що поєднує танець i синтоїстський обряд. Такi п’єси є найдавнiшими у репертуарi Но.

Вистави Но виконують на вiдкритiй сценi з декорацiєю, на якiй зображено сосну (вочевидь, утiлює синтоїстське повiр’я про те, що боги спускаються на землю з небес по соснi). Авансцени — хасігакарi (з яп. «мiсце паузи») є помостом, що веде до правої частини сцени — мiсця появи персонажiв. Сцену традицiйно виготовляють із японського кипариса.  Уздовж хасiгакарi встановлюють три невеликих сосни, поблизу яких актор пiд час виходу може зупинятися, щоб промовити реплiку до появи на сцені.  Перед декорацiєю розташовується група музикантiв, якi супроводжують танцi й акторськi монологи специфiчною, таємничою музикою. На лiвому боцi сцени перебувають 2 ряди спiвакiв (хор), якi супроводжують перехiд вiд монологу персонажа або оповiдання до танцю. Усе це формує багатий розповiдний фон до основної гри акторiв. Невелика трупа, мiнiмум антуражу й декорацiй створюють простiр для фантазування глядачів.

Однією з найвiдмiтнiших властивостей постановок Но є маски, якi використовують як основний персонаж (сiтпе) так i иого партнер (цуре). Маски перетворюють сiте на стару, молодика, жiнку або надприродну iстоту, Проте, маску не надягають, коли сiте грає зрілого чоловiка. Актори-пiдлiтки (коката) й актори, якi грають персонажiв другого  плану  масок  не  надягають.

Маски вирiзують iз дерева, здебiльшого iз кедра. Потiм їх покривають гiпсом i розмальовують. Деякi маски є видатними скульптурними творами. Існує досить багато типiв масок. Це вимагає певного їх знання для того, щоб вiдрiзняти їх одну вiд одної’.

Іншою вiдмiтною рисою Но є вiяло, яке може бути у п’єсi символом рiзних предметiв (меч, люлька, пляшка тощо).

На початок ХХ ст. збереглося 5 шкiл, у яких навчають виконання ролей сiте; З школи, у яких опановують мистецто другорядних акторiв вакi; 2 школи

iнтермедiй та 14 шкiл, де навчають традицiйної музики для театру Но.

2- га група Мистецтвознавці театру ка6укі

(Демонструються фрагменти відеозаписiв та фотофрагментiв вистави театру кабукi)

Жанр кабукi утворився у ХУII ст. на основi народних пiсень i танцiв. Початок жанру поклала Окунi, служниця святилища Iдзумо Тайся, яка 1602 року почала виконувати новий вид театралiзованого танцю у висохлому руслi рiки поблизу Кiото. Новий жанр швидко став популярним. Окуні навiть запрошували виступати перед iмператором. Успiх нового виду театрального мистецтва сприяв виникненню театру кабукi як поєднанню драматичного й танцювального мистецтва, у якому всi ролi виконували жінки.

Спочатку у кабукi ставили здебiльшого грубi та непристойнi вистави, багато хто з акторок вiв аморальний спосiб життя. Через це для назви кабукi iнодi використовували омонiм «театр куртизанок, якi спiвають i танцюють».

Завдяки популярностi кабукi, мiсце жiнок — виконавиць ролей — iз часом посiли юнаки. Водночас змiнився характер вистав: бiльше уваги придiляли драматичному мистецтву, анiж танцю. Проте, це мало вплинуло на моральну сторону вистав. Хлопцi-актори були не менш доступними для публiки, анiж їх попередницi. Вистави часто супроводжувалися заворушеннями, що змусило сьогунат заборонити виступи юнакiв на сценi кабукi (1652).

Сцена в театрi кабукi має своєрiдну будову.

Її авансцена — ханамітi (з яп. «квiткова стежка ), з якої актори виходять на сцену, розташована у глядацькiй залi. Театри кабукi були технiчно оснащенi у ХУІІІ ст. (сцени, що обертаються, механiчнi люки та iн.), що значно пiдвищило ефектнiсть театральних постановок.

У кабукi, як, утiм, і в деяких iнших традицiйних японських театрах, змiна декорацiй вiдбувається iнодi посеред акту: актори продовжують грати, а завiса не опускається. Робiтники сцени, одягненi у чорне (їх уважають «невидимими»), на очах у глядачiв змiнюють антураж.

Театр кабукi нинi складається iз З типiв вистав: дзiдай- моно (з яп. «iсторичнi») створенi до перiоду Сенгоку; сева-моно (з яп. «простонароднi») — створенi пiсля перiоду Сенгоку; сьоссагото — танцювально-драматичнi п’єси.

3 1653 року у трупах кабукi могли виступати тiльки зрiлi чоловiки, що спричинило розвиток витонченого, глибоко стилiзованого рiзновиду кабукi — ярокабукi (з яп. «iлахрайський ка6укi»). Ця метаморфоза вiдбулася пiд впливом також популярного у тi часи в Японiї  комiчного театру кьоген. Практично до сьогоднi всi ролi у кабукi виконують чоловiки. Акторiв, якi спецiалiзуються на виконаннi жiночих ролей, називають онагата або ояма (актори жiночого стилю), два iнших стилi виконання називаються арагото («грубий стиль») і ватото («м’який, гармонiйний стиль»). З- помiж акторiв кабукi iснують справжнi театральнi династії, якi спецiалiзуються на певних стилях гри.

За часiв перiоду Генроку (1688—1704) — часу розквiту японської культу- ри — театр кабукi активно розвивався. Структуру вистав було формалiзовано, з’явилося багато елементiв стилiзацiї. Упорядкували й типи персонажiв. Кабукi й ляльковий театр (згодом зажив слави пiд назвою бунраку) впливали

один на одного. Вiдомий сценарист Тiкамацу Мондзаемон, один iз перших професiйних авторiв п’єс кабукi, створив декiлька вистав, що значно вплинули на розвиток театру, хоча найзнаменитiша з-помiж його робiт, «Сонедзакi Сiндаю» («Самогубство закоханих в Сонедзакi»), спочатку була написана для театру бунраку. Як і безлiч п’єс для бунраку, «Сонедзакi Сiндзю» була адаптована для театру кабукi та викликала безлiч наслiдувань (у життi, а не на сценi), що уряд заборонив постановку п’єс про обопiльне самогубство закоханих (1723).Цей  перiод характеризується появою мови поз мiе та гриму кумадорi, створених Iтiкавою Дандзюро.

До середини ХУIII ст. кабукi втратив популярнiсть, а бунраку посiв мiсце найважливiшого жанру мистецтв для представникiв нижчих верств суспiльства (почасти, завдяки появi декiлькох талановитих вистав бунраку). Розвиток кабукi не вирiзнявся особливими досягненнями до кiнця ХУIII ст., коли театр почав повертати собi колишню популярнiсть. 1868 року, унаслiдок падiння сьогунату Токутава та вiдкриття країни для Заходу, у Японiї розпочалися грандiознi соцiально-культурнi змiни. Це сприяло вiдновленню колишньої слави кабукi. Поки японська культура пристосовувалася до вiдсутностi національної  iзоляцiї, актори вживали всiляких заходiв для пiдвищення iнтересу до кабукi у вищих верствах суспiльства, адаптуючи традицiйний театральний жанр до сучасних смакiв. Цi заходи були успiшними — одного разу вистава театру вiдбулася для iмператора Мейдаi.

Пiд час Другої свiтової вiйни бомбування знищили багато будiвель театрiв кабукi. Окупацiйна американська адмiнiстрацiя заборонила театральнi вистави пiсля завершення вiйни. Заборону було знято 1947 року, i вистави було вiдновлено.

У сучаснiй Японiї кабукi є найпопулярнiшим iз-помiж усiх традицiйних японських драматичних жанрiв. Багато акторiв кабукi часто знiмаються у кiно i на телебаченнi (вiдомий актор-онаТата Бандо Тамасабуро У зiграв декiлька ролей, зокрема жiночих, у кiнофiльмах).

Театр кабукi нинi складається iз трьох типiв вистав:

• дзiдаi-моно — iсторичнi п’єси, створенi до перiоду Сенгоку;

• сева-моно — простонароднi,  створенi пiсля перiоду Сенгоку;

• сьоагото —танцювально-драматичнi п’єси.

У деяких театральних трупах жiночi ролi виконують жiнки, а пiсля Другої свiтовоi вiйни сформовано жiночий колектив «Ітiкава Кабукi-дза». На честь засновницi жанру 2003 року було встановлено статую Окунi в Кiото.

2. Словникова робота

Театр Но (з яп. «ефектність», «майстерність») — традицiйний театр у Японiї. Розвинувся iз середньовiчного мистецтва спiву й танцю саругаку.

Театр кабукi (з яп. «пiсня, танець, майстерність», «майстернi спiв i танці») — один iз видiв традицiйного театру Японiї — це синтез спiву, музики, танцю i драми, де виконавцi використовують складний грим i костюми зi значним символiчним навантаженням.

ІV. Пiдбиття пiдсумкiв уроку

1. Перевiрка заповнення учнями таблицi «Японський театр»

2. Оцiнювання роботи груп (учнiв) на уроцi

V. Домашнє  завдання

Доповнити сторiнкою «Театр Японії: вiд найдавнiших часiв до сьогоднi  альбом «Культурна спадщина народiв свiту».

Узагальнення  «Італія,  Греція,  Іспанія»

І  рівень

1.       У  живописі Ренесансу  поширені  такі  жанри  та  теми:

а)  релігійний,  тема  материнства;

б)  «гори  та  води».  Портрет,  пейзаж;

в)  історичний, батальний,  тема  материнства.

2.       Представники  мистецтва  Ренесансу:

а)  Леонардо  да  Вінчі,  Рафаель  Санті,  Джотто,  Мазаччо;

б)  Ян  Вермеєр,  Мікеланджело  Буонарроті,  Іван  Шишкін;

в)  Леонардо  да  Вінчі, Пітер  Брейгель-старший,  Лоренцо  Берніні.

3.       Шансон – це:

а)  різновид  народної  чи  естрадної  французької  пісні  ліричного  змісту;

б)  естрадна  пісня-танець  у  повільному  темпі;

в)  пісня, автором  і  виконавцем якої  є  та  сама  людина.

4.       Найвідоміший  зразок  садово-паркового  мистецтва  світу – резиденція  французьких  королів:

а) Гайд-парк;

б)  Версаль;

в)  Річмондськийпарк.

5.       Сюрреалізм  Сальвадора  Далі:

а)  звертався  до  безпосереднього  зображення буденного  життя  простих  людей;

б)  конструював  дійсність  за  допомогою  вільної  імпровізації;

в)  відображав  сновидіння.

6.       Сфумато  винайшов:

а)  Мікеланджело  Буонарроті;

б)  Леонардо  да  Вінчі;

в)  Лоренцо Берніні.

ІІ  рівень

1.    Назвати  видатних  акторів  і  режисерів  французького  кінематографа

2.   Схарактеризувати  сюжет  картини  Д.  Веласкеса  «Меніни»

3.   Назвати  найвидатнішіфреки  Рафаеля.

ІІІ  рівень

1.       Схарактеризувати  галузі  наукових та  мистецьких  інтересів  Леонардо  да  Вінчі

2.      У  чому  полягають  відмінності  архітектури  Італії  та  Іспанії?

ІV  рівень

Чому  Мікеланджело  називали  водночас  «учнем  давніх»  та  «порушником  традицій»?