Мій рідний край

Заочна подорож екологічною стежиною з елементами гри “Краса рідного краю” ОФОРМЛЕННЯ ЗАЛУ: 1.    Карта “Територія Різуненківської сільської ради” з вказаними маршрутами подорожі і уявними зупинками. 2.    Плакат “Є таке тверде правило: встав вранці вмився, впорядкував себе – і відразу ж впорядкуй свою планету”                                              Антуан де Сент – Екзюпері. 3. Плакат “ Краса рідної землі” і виставка малюнків з зображенням                       краєвидів, представників рослинного і тваринного світу своєї                     місцевості.                            І ПОЧАТОК МАРШРУТУ І ведучий     Кожен з нас є частинкою великого, незбагненного, прекрасного  світу, ім’я якому – Природа! ІІ ведучий   Від того, як ми будемо розуміти і оберігати землю, на якій живемо, залежить не тільки життя сьогодні, а й наше майбутнє, майбутнє наших дітей. І ведучий     То ж давайте замислимось над тим, чи завжди наше ставлення до Природи є осмисленим, як побороти людську байдужість і халатність. ІІ ведучий   Щоб навчитись розуміти й оберігати природу, треба добре знати свою землю, кожен куточок рідного краю. І ведучий    Наше село Різуненкове розташоване у південно-західній частині Коломацького району Харківської області в 10 км. від станції Коло-мак і 7 км від райцентру. До державного автошляху Київ-Ростов – 6км. Історія села сягає у глиб віків. Перші згадки про нього з’явилися в кінці XVII-на початку –XVIII ст. Засноване воно козаками Гайдалемою та Різуном, від яких і пішла назва села: колишня – Гайдалемівка, а сучасна Різуненкове. (Звучить пісня “Моє Різуненкове” музика С. Бондара, слова І. Малиша) Скільки зим у житті пронеслось, Скільки весен твоїх одцвіло. Різуненкове, Різуненкове, Найрідніше у світі село. Ці дерева, будівлі, ці вулиці, Ця ранкова на квітах роса, Різуненкове, Різуненкове, Моя гордість, любов і краса. Працьовиті мої односельці, Я не можу прожити без вас. Різуненкове, Різуненкове, Ти мужній і рости, й прикрашайсь. Тільки ж ти не старієш з роками, Коли доля нам щастя пряде, Різуненкове, Різуненкове, Вічно юне й таке молоде. Краще зрозуміти неповторну красу рідного краю, пройнятись духом необхідності охорони її багатств нам допоможе екологічною стежиною, на якій знаходиться 7 зупинок. ІІ ведучий  Перед тим як пройти по екологічній стежині, прочитайте, будь ласка, звернення до тих, хто виходить на маршрут. Дорогі друзі! Вирушаючи на екологічну стежину, пам’ятайте, що ви є частиною великого світу природи, і саме від вас залежить краса рідного краю. Бережіть і захищайте природу віл бездушного і нерозумного її використання. І зупинка “Невеличка річечка” І ведучий    Ви знаходитесь на зупинці “Невеличка річечка”. Ім’я цій річці – Коломак. Живописною долиною в’ється дзюркотливий потік, який радує серце і дітлахів, і дорослих. В її лагідних водах набираються здоров’я і краси місце жителі. Ось як про неї пише місцевий поет Віктор Геращенко. Учень                                    В’ється  річечка                     Тече річенька невеличенька                     В Ворсклу й далі все до Дніпра                     Проти сонечка в ній водиченька                     Світлом мілиться, сріблом гра.                     Тече річенька дні і ніченьки                      В ній вода жива – не проста.                      Цяя річенька – мальовниченька                      Молодими нас пам’ята.                      З Дніпром річенька – чарівниченька                      В Чорне море десь упада.                      В хвилях грається, усміхається                      І Коломацька вода. ІІ ведучий   Існує кілька легенд щодо походження назви річки. Одна з них романтична. В ній говориться про те, що поблизу річки колись ріс мак. Чумаки, які їздили по сіль у Крим, зупинялися коло цього макового поля й назвали річку Коломак. Яка б не була гарна легенда, та, на жаль, історичні документи жодним словам не згадають про мак. Інша легенда свідчить, що назва, “Коломак” походить від тюркського слова “колмак” (кол – вода, мак – це типова тюркська морфема, яка служить для утворення неозначеної форми дієслова.) Отже, тюркська назва означає “розгалужена вода, річка”, “заболочена річка”. Найбільш ймовірно, що самі половці назвали річку Колмак, звідки і походить етимологічно змінене слово “Коломак”. Ще відомо, що 25 липня 1687 року в улоговині річки Коломак було обрано гетьманом осавулу Івана Мазепу. І ведучий   Багата історія річки, неповторна її краса. У верболозах і осокорах                               тихо плинуть її води і милують наше око. А чи задумаємось ми над тим, як живе річка,  які в неї радощі і тривоги, який її екологічний стан? Вслухаємось в дзюрчання і шум води  і почуємо в них не веселу мелодію, а  благання про допомогу. Від чого ж страждає річка? (Відповідають учні) –Жителі села скидають у річку сміття, роблять біля неї звалища. –Новоіванівський цукровий завод, користуючись водою річки, викидав в неї відходи, від чого гине річка.                   -Бракон’єри недозволеними способами вбивають рибу, від чого                    значно зменшилась кількість окунів, мальків, щук та інших видів риб. ІІ ведучий  Як ми можемо допомогти річці?  Учні:          Треба дбати про її чистоту, багатство її флори і фауни. І ведучий  Річку люди використовують для різноманітних потреб. Напувають   влітку худобу, поливають водою городи. Береги річки - чудове місце для відпочинку. Ми маємо неоціненний дар – річку. І тільки від нас залежить її доля. Чи буде вона з чистотою, прозорою водою, чи перетвориться на стічну канаву? Оберігаймо ж чисті води річки, щоб нащадки дякували нам за збережену красу.  ІІІ зупинка заповідник “Гуртовівка” І ведучий  У нашому краю багато мальовничих місць. Один з таких куточків поблизу села Гуртовівка офіційно оголошено заповідною зоною. Учень        Це ділянка торф’яника низинного потужного середньозольного з потужністю торф’яного шару 150-170 см площею 2,0 гектари. Вона вряд покрита зарослями осоки стрункої з великою участю пухівки піхвової – релікту льодовикового періоду. Пізньою весною і раннім літом вся ділянка потопає в незлічених білих капелюшках плодів пухівки, які на фоні яскраво-зеленої осоки мають неповторний фантастичний апетит.                         Ділянку торф’яника з пухівкою - реліктом льодовикового періоду, рекомендується зберегти як пам’ятник природи стародавньої кореальної флори. Відповідно до статті 53 закону України “Про природно-заповідний фонд України” щодо забезпечення режиму охорони та збереження ботанічної пам’ятки природи, дану ділянку оголошено ботанічним заказником місцевого значення, яке входить до складу природно-заповідного фонду України. ІІ ведучий Зберегти пам’ятку природи в сучасному вигляді, не дати сплюндрувати цей неоціненний скарб – наше завдання. Не можна на цій ділянці випасати худобу, скошувати траву, розпалювати багаття. Цим можна завдати природі непоправимої шкоди.                                ІV Зупинка “Ліс – наше багатство” І ведучий     А зараз ми знаходимося на зупинці, яка називається “Ліс - наше  багатство”. Ліс – або, як серби кажуть, - “шума”, це не просто сосни та дуби. Не одна народилась дума, повна щастя, ніжності, журби. ІІ ведучий  Ліс – це не просто велика кількість дерев, що випадково виросли поряд, а така сукупність лісових рослин, в якій виявляється їх тісний взаємний вплив на зайняту територію і навколишнє середовище.                     Ліс – відкрита для всіх комора без замка, носій величезної кількості матеріальних і “невагомих цінностей”. Назвіть ланцюжком ті дерева, які ростіть у нашому лісі. (Діти називають)                     Дуб, клен, вільха, береза, тополя, осика, сосна. І ведучий    Відгадайте загадки, і ви пригадаєте, які ще рослини є в лісі.                    Восени намистом рясним.                    Вона віти прикрашала                    Як весна – красна настала,                    Намистин уже не стало!                    Без окраски залишилась                    Ти, красуне, недаремно.                    Взимку пташок годувала                    Намистинами ти, певно.                                   (Горобина)                    Влітку рясним цвітом покриваюсь,                    Пахощі солодкі чути вже здаля,                    Але поки квітну – часу не втрачай –                    З моїх квіток взимку можемо пити чай.                                                     (Липа)                     У зеленій кожушині,                     В костяній сорочці.                     Я росту собі в лісочку.                     Всім зірвати хочеться.                                           (Горіх)           У вінку зеленолистім,           У червоному намисті           Видивляється у воду           На свою хорошу вроду.                                      (Калина) ІІ ведучий    Давайте послухаємо монтаж віршів про рослини лісу. 1.    Пролісок блакитний!      Навколо ще лежать сніги,      А він всміхається, привітний,      А він вже скинув ланцюги.                           О. Олесь             2.    Із зеленої сорочки,      Що зіткав весною гай,      Білі дивляться дзвіночки,      Як зовуть  їх – угадай!      Це конвалії у гаї      На галявині цвітуть.      І ніде, ніде немає      Кращих квіточок, мабуть                             М. Пригара      3.    Да, весна, весна, днем красна,      Да що ти нам, весна, принесла?     –Да принесла я вам літечко,      Зеленеє житечко,      Да хрещатенький барвінок,      Да забавненький васильок.                            Укр. Народна пісня 4.    Під кущами цілий день: День-дзелень, день-дзелень... То дзвіночки лісові Вчать співаночки нові.                       П. Коваль     І ведучий    А тепер до вашої уваги цікаві, легенди, які підготували                       ваші товариші про рослини і тварини лісу.     1. учень        Чому не пахне барвінок?               Коли богиня Флора створювала квіти і наділяла їх  запахами,               то не звернула уваги на синю невеличку квіточку, яка росла               поряд з фіалкою. Залунав барвінок і вирішив попросити у                                           флори, щоб вона змилостивилася над ним.                          - Що ж ти хочеш?                          - Дай мені запаху як іншим квітам.                          - Не можу, адже коли народжується квітка, тоді й запах з’являється.                          - То дай мені хоч більше краси.                           - Добре, ти будеш більшим фіалки, а цвістимеш набагато                            довше. 2. учень           Чому тремтить листя осики?                        Колись Ірод зі своїми воїнами шукав Божу Матір, щоб убити Ісуса Христа. Вона попросила захисту в осики. -        Ні, не можу я тебе сховати. Боюсь я Ірода, - відповіла осика                           Тоді розкрила свої віти ялини і вкрила ними втікачів. Не знайшов їх Ірод. З того часу і по сьогодні навіть у безвітряну погоду тремтить від страху листя осики, а ялина милує око зеленню. 3.учень          Я хочу вам розповісти легенду про дятла. Одного разу бідний чоловік пішов на Великдень до лісу зрубати дерево. Тільки він почав рубати, як до нього підійшов старий дід і сказав: “ Не рубай дерево. Іди додому. В тебе  буде достатньо грошей, щоб купити дров і жити без злиднів, “чоловік так і зробив, жив він добре, але наступного року він подумав: “Піду до того дерева, попрошу ще грошей.” Прийшов чоловік до лісу і почав рубати дерево, Тут і з’явився старий дід, він зрозумів, що чоловіка до лісу привела  жадібність. Тоді дідусь мовив: “За твою жадібність перетворю тебе в птаха, стукай все життя по деревах”. Так з’явився дятел. 4 учень          А я хочу вам розповісти про зозулю, жив хижий птах Кук. Він з’їв майже всіх пташок, що жили поблизу.Ті що залишилися, вирішили втекти, прирікали цим самим Кука на голодну смерть. Пройшов деякий час, птахи зібралися і вирішили послати ластівку на розвідку. Кук лежав знесилений, але коли до нього підлетіла ластівка, він охопив її за хвоста. Ластівка втекла, але з тих пір у неї роздвоєний хвостик. Через деякий час на розвідку полетіла зозуля. Вона прилетіла і сіла неподалік від Куку. Він лежав нерухомо. Зозуля почула його кликати: “куку, куку”. І з того часу зозуля все кличе: “ку-ку!” ІІ ведучий    Є в лісі серед інших представників фауни дуже цікаві мешканці – маленькі, але надзвичайно корисні.                           Що це? Купка чи хатинка з грунту, хвої і тваринок,                           Ворухка, немов жива?                           Хат рухливих не бува.                           Може там якась тваринка?                           Та це ж мурашник,                           І живуть в нім мурахи.                           Щоб ліси не захворіли,                           Є в мурах важливе діло:                           Від комах, від жуків                           І від інших шкідників                           Бережуть кущі й дерева.                         Тож, звичайно, недарма                         Звуть мурашок – малюків                         Санітарами гаїв. І ведучий       Справді, мурашки мають велике значення для захисту лісу. Кожна родина мурашок за літо з’їдає тьму-тямущу комах – аж два мільйони! Уявляєте, як багато! Тож ніколи не будемо кривдити їх. ІІ ведучий    А тепер давайте перечислимо правила поведінки у лісі.           Забороняється:                       - шуміти, кричати, вмикати голосно магнітофон, -        розпалювати вогнище, -        ламати гілки, -        заглядати в гніздо, брати в руки пташок, звірят, -        рвати з корінням лікарські трави, квіти, -        збирати гриби, руйнувати грибницю.              Дозволяється: -        очищати ліс від сухості, -        підгодовувати птахів, звірів, -        нюхати квіти, милуватися польотом метеликів, жуків, слухати спів птахів. -        Доглядати за рослинами, -        Розвішувати шпаківні.                   V Зупинка “Луки” І ведучий      Зараз ми опинилися на луках. Усіма барвами веселки квітує запашна рослинність, дзвенить розмаїттям голосів. Послухайте і ви цей чарівний спів і відгадайте, яким птахам належать ці голоси.      (Звучать голоси птахів) ІІ ведучий    Частий гість на лучних просторах – лелека.                       Білий лелека на старій тополі щовесни, щоліта, як сторож, стоїть. Сюди приліта він не в гості, додому.                        Він вічний для нас  родовий оберіг.                        Білий лелека на старій тополі.                        Нам весну дарує зі свого крила.                        Він казка дитинства і мамина пісня.                        Мій син у колисці і  пам’ять свята. І ведучий      А ці пташки можна побачити не тільки на луках, а й біля людських домівок.                       Я комах, жучків їм,                       Біленьких черв’ячків.                       В теплий край я не літаю:                       Під стріхою хату маю.                      Цвірінь – сів я на хлівець,                      Зовуть мене...                                           (Горобець)                      Все корпоче і літає,                      Все свистить і порхає,                      Їй на місці не сидиться –                      Це спритна...                                           (Синиця)                      Ти знов защебетала                      У мене під вікном,                      Із вирію вернувшись,                      Клопочешся гніздом.                                           (Ластівка) ІІ ведучий      Багато на луках різних комах, жуків, метеликів.                         Мов химерний літачок,                         Сіла .... на сучок.                         Цілий день вона літала                         Край ріки, біля дворів.                         Скільки мушок поковтала!                         Скільки з’їла комарів!                                             (Бабка)                         .... Скрипочку й смичок                         Заховав під сюртучок.                         Вже не грає, не сюркоче –                         Зготувався до стрибка,                         Бо потрапити не хоче                         Він до мого коробка.                                            (Коник)                         Тля напала на сади,                         Тля накоїть нам біди.                         Раптом .... малі                         В сад наш прилетіли. -        Захистим сади од тлі! –   І всю тлю поїли.                     (Сонечко)   Чого це над квітками   Схилилась дітвора?   Малим цікаво знати,   Як .... мед збира.                     (Бджілка) І ведучий       А тепер послухайте легенду про частого мешканця наших лук у виконанні одного учня.                              Було в батька двоє синів. Старшого він любив більше, ніж молодшого, бо той був на нього схожий. Прийшла пора синам женитися. Менший був дуже вродливий, та й дівчину собі знайшов, міг обійтися без батькової землі, але поступатися своїм не хотів. Прийшов молодий син до батька та й просить: -Тату, оддайте мені те урочище, що добре родить, бо треба ж і мені на світі якось добре жити. - Як Бог дасть, так і буде, - одказує батько. А сам відкликав старшого, щоб менший не чув, та й навчив його, що має робити, коли він з меншим прийде на поле. Послухався старший син батька, викопав яму в полі, заховався туди і став чекати. Прийшов уранці батько з меншим сином до поля і питає. - Земле свята, кому ти суджена бути: старшому чи меншому? -Старшому, - гукає десь з-під лісу    -Бачиш, - каже батько, - за кого  Господь, за того й я. Нічого зробити не можу     Пішов смутний молодий син до хати. А батько так і не діждався старшого сина, а коли пішов шукати, то не знайшов його у схованці, лише побачив маленьку нору, яка вела десь убік. Так старший син став кротом, живе й досі під землею. От Господь і дав, як схотів. Молодшому все поле батькове, а старшому – смерть.    ІІ ведучий    Багато різних рослин проростає на луках. І багато з них дуже                          корисні.                                  Молочай. Ним лікують шкіру, бородавки, мозолясті виступи,                                    також лікують рак. У косметиці настій трави або молочний сік рослини використовують для виведення веснянок, різних плям на обличчі та для лікування лишаїв. Як засіб від корости застосовують відвар всієї рослини.                              Пирій. Кореневище використовують для лікування нирок, шлунку, сечового міхура. Всі препарати пирію сприяють відновленню порушеного обміну речовин. Один-два рази на тиждень приймають восени з відваром кореневищ пирію для загоєння фурункульозу.                               Гірчак. Використовують траву при застуді для посилення роботи серця, для лікування ран, виразок. Свіжу потовчену траву прикладають до потилиці при головному болю. І ведучий      Бережімо неповторну красу наших лук – і вони вам віддячать сторицею. І ведучий      В нашому селі є ще одне заповідне урочище – ботанічний заказник місцевого значення “ Гришкове”. Це ділянка площею 30 га ( з них сіножаті становлять 23 га, ліс – 7 га), де зростають рідкісні та зникають в області види лікарських рослин: лепеха звичайна, оман високий, родовик лікарський, рутвиця мала, вільха чорна ( клейка). ІІ ведучий    Через всю територію заказника тягнеться широкою смугою луг. В ньому росте багато дерев та кущів. Серед них – вільха клейка з родини березових з темно – бурою корою. Вона досить широко використовується в науковій і в народній медицині. Відвар та спиртову настойку з шишок застосовують як в’яжучий засіб при шлункових хворобах, суху ванну з листя – при хворобах серця. І ведучий      На вологих луках ботанічного заказника місцевого значення “ Гришкове” часто можна побачити багаторічну трав’янисту рослину з могутнім стеблом, яке іноді досягає 2,5 м заввишки, це оман високий. Люди полюблять оман високий як лікарську і декоративну рослину. Він має ще одну назву – дев’ясил. ІІ ведучий    Збираючи лікарські рослини, між різнотрав’ям можна помітити високу ( до 1 м заввишки) рослину з непарно пірчатим листям, з прямим дерев’янистим стеблом. Ця рослина має назву “ родовик лікарський ”. В народі її ще називають “ кровохльобка “ і здавна застосовують як засіб припинення шлункових та кишкових кровотеч, зміцнення ясен при пародонтозі. Ось яка потрібна й корисна рослина прижилась в нашому краю. І ведучий      Завданням оголошеного заказника є охорона рідкісних та зникаючих видів рослин північного сходу України. На території ботанічного заказника “ Гришкове” з метою забезпечення ним основних завдань та охорони природних об’єктів забороняється: - розорювання земель, знищення видового складу рослинного покриву, -        збір і заготівля дикорослих рослин, -        застосування мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин, -        розробка корисних копалин, -        будівництво споруд -        розведення вогнищ.    ІІ ведучий    Ботанічний заказник “ Гришкове” може тільки використовуватись                          для проведення науково-дослідних робіт, екскурсій за                           погодженням з органами Мінекобезпеки без нанесення шкоди                        об’єктам, що охороняються.  VII Зупинка кінцева І ведучий    От і наближається до кінця наша подорож. Давайте подумаємо і скажемо, що треба зробити для того, щоб ми могли послухати солов’я, помилуватися красою і витонченістю дикоростучих квітів, послухати шум діброви.                         Щоб зберегти навколишній світ, потрібно: не витоптувати, не зривати квіти, не вирубувати ліси, не осушувати водойм, збільшувати  площу насаджень, розводити квіти, насаджувати більше дерев, кущів, бережно до них ставитися, любити природу і все живе. ІІ ведучий    В природі все буденне і святкове,                       І дивне, і незвичайне, і просте.                       Є зміст в листку,                       Є зміст в пташиній мові,                       В усьому, що зів’яло і цвіте ,                       Все загадкове, потаємне, зриме,                       Нашіптує мені: люби, живи!                       І грає вітер синіми очима                       На променях зеленої трави.                       І чую я, як в серці зріє слово,                       І папороть надій моїх...                       В природі все буденне і святкове,                       А, може, просто кажучи, святе! І ведучий      Берегти рідну землю – наш святий  обов’язок, бо як писав наш поет – земляк Віктор Кочевський у вірші “Моє Різуненкове”;                       Я – грудочка його землі,                       Його засіву польового... ІІ ведучий    І в його ж творчості знаходимо вірш:                       Земле рідна, будь зі мною                       Луговою бузиною,                       Бережечком крутосхилим,                       Колосковим теплим пилом.                       Ти у мене коло серця                       Виозерюйся в озерця,                       Щоб крізь них жаркої днини                       Я в твої зорив глибини.                       Щоб, поглинутий навіки                       В плеса дум твоїх глибоких,                       Зерно сипав я в засіки,                       Омивавсь в його потоках.                       Ятрив душу дулом танку                       Свіжим вітром неспокою.                       В довгі ночі й на світанку,                       Рідна земле, будь зі мною.                       Обдаруй зорею з неба,                       Стиглим соком плодороду,                       Повертай мене до себе                        Наче соняха до сходу!

Природоохоронні території Коломацького краю

ВСТУП

Ми живемо в країні, яка славиться своїми краєвидами, незайманими куточками  природи. Це - справжнє багатство, яке ми повинні берегти і примножувати. В Консти туції України (ст. 13) записано: « Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси  континентального шельфу є об'єктами права власності українського народу».  В ст. 66 сказано: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки». З цією метою в нашій державі створено заповідники, заказники, національні парки.

Приро́дний запові́дник — природоохоронна, науково-дослідна установа загальнодержавного значення, створена з метою:

-        збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів,

-        вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них,

-        розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Природно-заповідний фонд Харківської області складають природні комплекси й об'єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність і виділені з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідний фонд Харківської області включає:

-        220 територій і об'єктів  загальною площею 52943,9 га, що становить 1,69 % від усієї площі Харківщини (зокрема, один національний парк «Гомільшанські ліси», 4 ландшафтних парки, 157 заказників місцевого значення й 11 загальнодержавного);

-        223 території й об'єкти  загальною площею 57509,02 га, в тому числі 11 об'єктів загальнодержавного значення площею 15609,4 га (відсоток заповідності становить 1,83 від загальної площі Харківщини);

-        232 території й об'єкти загальною площею 57647,52 га (в тому числі 11 об'єктів загальнодержавного значення площею 15609,4 га, відсоток заповідності становить 1,8 від загальної площі області).

На кінець 2009 року площа природно-заповідного фонду області склала 65,7 тис. га.

Серед територій та об'єктів фонду переважають заказники — 70 % (ландшафтні, гідрологічні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, загальногеологічні). Крім того курортні та лікувально-оздоровчі території займають 1200,0 га, рекреаційного призначення — 4400,0 га, водно-болотні угіддя — 68550,0 га, полезахисні та інші захисні насадження — 103015,0 га.

Розміщення заповідних територій в районах області є нерівномірним, відсоток заповідності становить від 23,14 % в Печенізькому районі, до 0,03 % в Шевченківському районі.

ЗАПОВІДНИКИ КОЛОМАЧЧИНИ

1.     Стан навколишнього природного середовища в Україні і на Харківщині

Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної економіки колишнього СРСР. Нарощування продуктивних сил здійснювалося практично без врахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв. Було допущено серйозних помилок в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялася управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Протягом останніх років у стані здоров'я населення намітився ряд негативних тенденцій, певною мірою пов'язаних з незадовільними екологічними обставинами. В Україні з 1991 року відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах. 

Харківська область є однією з найбільших областей України по території, населенню та розвитку народногосподарського комплексу.

В Харківській області існує два заповідника « Гришково » та «Гуртовівка», а саме на території Різуненківської сільської ради.

2.     Заповідник „Гришкове”

На території  Різуненківської сільської ради знаходиться ботанічний заказник місцевого значення Гришкове. Цей заказник був оголошений і створений рішенням Харківської обласної ради народних депутатів 21.03.1995 року на третій сесії XXII скликан­ня  в межах сільської ради біля села Гришкове. Дана територія входить до складу природно-заповідного фонду України. Це ділянка площею 30 га (сіножаті - 23 га, ліс - 7 га), де зростають рідкісні та зникаючі в області види лікарських рослин: лепеха (аір звичайний), оман високий (девясил), родовик лікарський (кровохльобка), рутвиця мала (василисник малий), вільха клейка.

Ділянка розташована на відстані 80 км на захід від міста Харкова і в 30 км від міста Валки.

Ділянка рідкісних і зникаючих лікарських рослин розміщена на луках і у вільховому лісі пойми річки Коломак між селом Крамарівка, цегельним заводом і південною межею поля на південь від села Гришкове загальною площею 30 гектарів ( в тому числі вільховий ліс -14 га, сінокіс - 16 га).

На лучних ділянках  лікарських рослин сформувались лучні, лучні глеєві і лучно-болотні суглинисті і легкоглинисті грунти з потужністю гумусного горизонту 25 - 30 см.

На луках переважають різнотровно - злакові і осоково-злакові асоціації, де серед злаків провідне місце займають  вівсяниця лугова і мятлик луговий, на більш зволожених місцях ростуть болітниця біла і лисохвіст луговий. Злакові трави займають 50 - 60 % травостою. На більш високих місцях до злакових рослин домішується осока струнка і водна, які складають 20 - 30 % травостою.

Осока гостра, або струнка утворює зарості по піщаних і дна берегах водойм. Мешкає переважно в тайговій зоні. Кореневища повзучі, без жовтої повсті. Підстави пагонів з сірими або червонувато-світло-бурими лістоноснимі піхвами, але іноді внизу з невеликою домішкою лускоподібних піхв. Листя яскраво-зелені або іноді злегка сіруваті, плоскі, 2-6 мм ширини, рівні по довжині стебла. Стебла тригранні, вгорі  шорсткі, 30-100 см висоти. Суцвіття складається з кількох  розставлених тичинкових (1-4) і маточкові (2-5) колосків.  Стебло і особливо листя осоки гострої сильно шорсткі, ними можна легко порізатися. Шкірочка листа просякнута кремнеземом. Його дрібні частинки надають осоці ріжучі властивості. Має яскраво-зелене листя та декоративні суцвіття з циліндричними колосками, що звисають на довгих ніжках. Розростається за допомогою повзучих кореневищ. Чудово росте прямо у воді.

В окремих місцях на засолених грунтах зустрічаються невеликі плями Ситника Жерарда. З різнотрав'я повсюди ростуть лютик їдкий і повзучий, ромашка непахуча, герань лугова, зозулині сльози, кульбаба лікарська. Крім цих рослин більш-менш розсіяно на луках ростуть рідкісні і вже зникаючі лікарські рослини; алтей лікарський, лепеха, рутвиця проста, оман великий, родовик лікарський, м'ята перцева, гірчак зміїний (ракові шийки), вовчуг польовий.

Лепеха є багаторічною трав'янистою рослиною, широко поширеною в центральній і північній частині євразійського континенту. Росте лепеха уздовж річок, на берегах боліт, озер і водосховищ.

Існує легенда, нібито лепеха (її ще називають татарник) була завезена з Індії або Китаю татаро-монгольськими завойовниками, які вірили, що коренева система лепехи очищує воду в стоячих водоймах і тому масово висаджували лепеху на шляху свого пересування.

Лепеха болотяна, або звичайна (Acorus calamus), аїр болотяний, або звичайний, татарське зілля. Родина ароїдних (кліщинцевих) — Агасеае.
З лікувальною метою використовують кореневище рослини.
Трапляється цілими заростями на болотах, по берегах річок і озер усюди на Україні.
Лепеха болотяна — багаторічна трав’яниста рослина. Кореневище повзуче, товсте, всередині біле, зверху жовте або жовто-зелене, усаджене довгими кореневими мочками; від верхнього краю його відходять пучки довгого яскраво-зеленого, ліпійно-мечовидного листя і безлисте тригранне стебло до 1 м заввишки, що закінчується довгим (до 12 см) суцвіттям, яке називають качаном (він являє собою колос із м’ясистою віссю, обгорнутий біля основи покривним листком — покривалом); квітки дрібні, зеленаві, двостатеві.
Цвіте рослина в червні — липні.
У нас лепеха звичайно не дає плодів і розмножується вегетативно (кореневищами). Кореневище застосовують без дрібних корінців, їх відрізують і відкидають. Кореневище має гірко-пекучий смак і приємний запах.
Заготовлюють кореневища лепехи восени або на початку зими, коли завдяки зниженню рівня води в річках їх легше дістати.

У традиційній і народній медицині застосовуються головним чином препарати з кореневища лепехи (ефірна олія, висушене кореневище, відвар кореневища, ароматизована вода, спиртовий екстракт). Так, додавання в їжу висушеного подрібненого кореневища лепехи посилює чутливість смакових рецепторів, підвищує апетит, а також стимулює виділення шлункового соку і жовчі. Крім того, препарати лепехи призначають при метеоризмі і інших розладах кишковика.

Спиртовий витяг лепехи є дуже ефективним седативним, спазмолітичним, судинорозширювальним і протисудомним засобом.

Ароматизована лепехою вода успішно застосовується в традиційній медицині для лікування запальних захворювань порожнини рота (пародонтиту і інших), а також спринцювання в гінекології.

При використанні в парній ефірна олія лепехи знімає нервову напругу, чинить тонізуючу дію на центральну нервову систему, загострює зір і слух, підвищує потенцію. Недаремно люди похилого віку говорили, що лепеха в лазні «відповідні помисли рухає».

Окрім ароматизації пари ефірна олія лепехи широко застосовується для лікування хронічних захворювань опорно-рухового апарату (масаж, розтирання), а враховуючи здатність лепехи затримувати розмноження патогенних мікроорганізмів (особливо стафілококу), компреси з розведеною ефірною олією використовують для лікування гнійних ран.

У сауні ефірна олія лепехи добре поєднується з усіма цитрусовими ароматами.

Уся рослина, й зокрема кореневище, крім інших речовин, містить у собі й пахучу ефірну олію, смолу, дубильні (в’яжучі) речовини та гіркий глюкозид. Лепеха відома як болетамувальний, відхаркувальний, вітрогінний і дезинфікуючий засіб. Цю лікарську рослину охоче застосовували й застосовують у народі при цинзі, під час епідемій холери й грипу та при висипному тифі.
Застосовують кореневище лепехи у вигляді відварів, настоїв (на холодній воді), настойок, а іноді й у вигляді порошку для внутрішнього вживання і зовнішнього застосування. Препарати з кореневища лепехи дуже корисні при вживанні всередину як добрий збуджувач апетиту і як засіб, що регулює функції шлунково-кишкового тракту (зменшує пронос і знижує печію, метеоризм).
Препарати з кореневища лепехи застосовують і при жовтяниці, малярії, золотусі, ексудативному діатезі, рахіті й цинзі. При хворобах нирок і сечового міхура (запаленнях) їх уживають не тільки всередину, а й застосовують зовнішньо у вигляді сидячих ванн (на це годиться не тільки кореневище, а й листя рослини).
Порошок з кореневища болотяної лепехи вживають усередину (при печії, запаленні нирок і сечового міхура) й застосовують зовнішньо, домішуючи його, наприклад, до зубного порошку. Таке застосування порошку замінює собою полоскання відваром коренів. Цей засіб особливо необхідний для зміцнювання ясен.
Як добрий дезинфікуючий засіб препарати з кореневища болотяної лепехи застосовують і при гнійних ранах.

Дуже корисно вводити кореневище болотяної лепехи до складу чаїв від рахіту й золотухи. Охоче застосовують його в народі в суміші з корінням лопуха й квітками нагідок для миття голови, щоб не випадало волосся. Відповідно до досвіду китайської медицини, його застосовують і при зниженій кислотності та при виразці шлунка.
Сушити й зберігати кореневища лепехи треба як звичайно, але обов’язково треба попередньо обчищати їх.

Ось який спосіб їх застосування пропонують деякі місцеві жителі:
Настій або відвар (15,0—200,0) готують так: 15 г, або 1 столову ложку, подрібненого сухого кореневища беруть на 200 мл, або на 1 склянку холодної води (настій) чи окропу (відвар). Кореневище настоюють 8 годин, відвар — 20 хвилин; вживати по 1 столовій ложці 3 рази на день перед їдою.
Настойка: 20,0 подрібненого кореневища на 100,0 спирту або горілки, настоювати 8 днів у теплому місці, часто збовтуючи; процідити й вживати всередину по 20 крапель 3 рази на день. До хворого зуба настойку треба прикладати на клаптику вати.- 20,0 – 20,0 — 10,0 – 15,0
Порошок: по 0,2—0,5 г (не більше) 3 рази на день. Суміш від випадання волосся (зовнішній засіб): кореневища болотяної лепехи, кореня лопуху квіток нагідок шишок хмелю. Усе це треба змішати, заварити на 1 літрі окропу й змочувати ним голову на ніч.

Рутвиця мала (василистник малый) - це  багаторічна трав'яниста гола рослина родини жовтецевих. Стебло прямостояче або висхідне, розгалужене, 50—100 см заввишки. Листки чергові, черешкові, широкотрикутні, 3—4-перисті, з округло-яйцевидними спереду трилопатевими чи тричінадрізаними листочками. Квітки правильні, двостатеві, пониклі, зібрані в розлогу волоть; оцвітина проста, чашечковидна, з 4 яйцевидних, зеленавих листочків; нитки тичинок тоненькі, жовтаві. Плоди — сидячі яйцевидні ребристі сім'янки. Цвіте у червні — липні.

Для ме­дичних потреб заготовляють тра­ву рутвиці (Herba Thalictri minoris), зрізуючи під час цвітіння рослини верхівки стебел зав­довжки 30—35 см. Зібрану сиро­вину зв'язують у невеликі пучки й розвішують для сушіння в за­тінку на протязі або в прові­трюваному приміщенні. Збері­гають окремо від іншої сирови­ни, дотримуючись правил збері­гання отруйних рослин. Строк придатності — 3 роки. Аптеки си­ровину не відпускають.

Трава рутвиці малої входить до складу суміші Здрен­ко, яку застосовують в онколо­гічній практиці як симптоматич­ний засіб. У народній медицині рослина відома своїми болета­мувальними, сечогінними, від­харкувальними, седативними, гі­потензивними, кровоспинними, протизапальними й антисептич­ними властивостями. Настій тра­ви дають всередину від кашлю (при туберкульозі легень та ін­ших захворюваннях органів ди­хання), при простудних захво­рюваннях (як жарознижуючий засіб), захворюваннях травного каналу (пронос, запор), хворо­бах печінки і жовчних шляхів, при набряках різного походження, затримці сечовиділення і при нирковокам'яній хворобі, при різ­них кровотечах, при ревматизмі та болісних менструаціях, у ви­падку епілепсії, розладу нерво­вої системи, при безсонні, гі­пертонічній хворобі й стенокар­дії. Як зовнішній засіб рутвицю застосовують для лікування за­прілості між пальцями стоп, гнійних ран та інших захворю­вань шкіри. В гомеопатії рослину застосовують при болісних мен­струаціях і як засіб, що покра­щує зір.

На окраїні вільхового лісу зустрічаються великі зарослі кропиви дводомної, буркуна лікарського, живокосту лікарського.

Повсюди на окраїнах вільхового лісу тут та в інших місцях пойми часто зустрічаються зарості калини, рідше - бузини чорної і хмелю.

В підліску вільхи чорної зазвичай росте дика смородина чорна. В південній частині лук часто зустрічаються плями зозуленя широколистого (рідкісної рослини на території нашої області). В зв'язку з надмірним зволоженням ділянок навесні і влітку (в першій половині) травостій майже не використовується для сіноко­су і як підножний корм. Також не проводиться масовий збір лікарських рослин.

На території нашої області такі ділянки з широким набором лучних і лісових лікарських рослин вже важко знайти через посилений випас худоби на луках і частково в лісах.

 На вологих луках ботанічного заказника місцевого значення „Гришкове" часто можна побачити багаторічну трав^’янисту рослину з могутнім стеблом, яке іноді досягає 2,5 м заввишки. Це оман високий (російська назва - девясил высокий). Листки цієї рослини червоні, великі, завдовжки до 50 см і до 18-25 см завширшки. Кошики великі, нечисленні, на товстих квітконосах. Квіти жовті. Кореневище м'ясисте, зовні бурувато-темне, всередині-бурувате. Має своєрідний аромат. Люди полюбляють оман високий як лікарську і декоративну рослину. Його можна часто бачити на індивідуальних садибах, грядках, серед квітів. В медицині використовують кореневища з коренями рослин, які заготовляють навесні або пізно восени. Корені і кореневища оману високого виявляють відхаркувальну, сечогінну, жовчогінну, протимікробну дію. Здавна  використовували оман високий проти діабету. А ще ця лікарська рослина здатна вести боротьбу з такими хворобами як гастрит, бронхіт, коклюш, шкірні висипи. Оман високий (місцеві назви — дивосил, дев'ятисил, ґалаґан тощо). Багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих (1—2,5 м заввишки), з товстим м'ясистим кореневищем. Стебло прямостояче, борозенчасте, коротко-гіллясте, опушене шорсткими волосками. Листки чергові, великі (до 50 см завдовжки, до 18—25 завширшки), зверху голі, зісподу сіруватоповстисті, нерівномірно зубчасто-пилчасті, нижні — черешкові, довгасто-еліптичні, стеблові — дрібніші, яйцеподібні, загострені, з серцеподібною стеблообгортною основою. Кошики великі (б—8 см у діаметрі), нечисленні, на товстих квітоносах. Обгортка напівкуляста, багаторядна, із зелених ланцетних листочків. Квітколоже голе, плоске або трохи випукле. Всі квітки жовті, плідні, п'ятичленні, крайові — язичкові, маточкові вдвічі довші за обгортку, серединні — трубчасті, двостатеві. Тичинок — п'ять, маточка одна, з одним стовпчиком з дволопатевою приймочкою і нижньою зав'яззю. Плід — лінійно-довгасто чотиригранна сім'янка з чубком однорядних бруднувато-білих зазубрених волосків, у 2 рази довших за сім'янку.

Оман високий росте вздовж берега річки, на лісових луках. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні — липні.  Лікарська, ефіроолійна, харчова, медоносна, фарбувальна, декоративна рослина.

У народній медицині оман — одна з найпопулярніших лікарських рослин з універсальною дією. Корені вважаються найкращим засобом при лікуванні гастритів, виразок і туберкульозу легень. Застосовують при астмі, простуді, зниженій кислотності шлункового соку, діабеті, золотусі, жовтяниці, водянці, хворобах серця, гіпертонії, маткових болях, при виснаженні.

У ветеринарії відвар оману використовують як кровоспинний, відхаркувальний, глистогінний засіб при лікуванні коней, овець, свиней і собак, а також як апетитний засіб при порушенні травлення. Міцним відваром лікують хвороби шкіри у тварин.

Ефірна олія, що міститься в стеблах, листках і кореневищах, має антисептичні, протизапальні і протиглистні властивості, а також фітонцидну дію. Завдяки наявності інуліну корінь оману служить цінною сировиною для консервної і кондитерської промисловості, а також використовується для ароматизації напоїв. Всі види оману — посередні літні медоноси.

З кореневищ оману високого можна добувати синю фарбу, особливо яскраву, якщо до неї додати поташ і сік з ягід чорниці, яка придатна для фарбування шерсті. Оман високий має садові форми. Він придатний для оформлення узлісь, струмків, берегів водойм у парках і лісопарках, а також для насаджень на вогких місцях уздовж залізниць і шосейних доріг. Оман британський і верболистий за своїми лікувальними властивостями поступається перед оманом високим і використовується тільки в народній медицині.

Заготовляють кореневища з коренями восени або рано навесні. Викопують їх лопатами, струшують землю, відрізують надземні частини і швидко миють у холодній воді. Сушать на горищах, під залізним дахом, у печах чи сушарках при температурі не вище 40°, попередньо пров'ялюють протягом двох-трьох днів. Суху сировину пакують у тюки вагою по 100 кг і зберігають у сухих добре провітрюваних приміщеннях протягом двох років.

Збираючи лікарські рослини,  між різнотрав'ям можна помітити високу (десь до 1 м заввишки) рослину з непарно пірчастим листям, з прямим дерев'янистим стеблом (всередині порожнисте). Квітки цієї дивної рослини дрібні, темнопурпурові, зібрані в колосоподібне видовжене суцвіття завдовжки 1 - 3,5 см. Це дуже цікава рослина. Коли відкрити довідник про лікарські рослини "Травник" (автор В.В.Решетняк), можна дізнатися, що ця рослина має назву "родовик лікарський". В народі її ще називають "кровохльобка" і здавна застосовували як засіб припинення шлункових та кишкових кровотеч, зміцнення ясен при пародонтозі. Ось яка потрібна й корисна лікарська рослина прижилась в нашому краю. Родови́к ліка́рський має такі народні назви: красноголовка, крович, кров оголовка звичайна, стягнокров, суховолотиця, татарник, грудниця, чорноголовка. Росте по луках, березі річки. Ця рослина є хорошим протизапальним, в’яжучим та потогінним засобом. Застосовують при матковмх кровотечах (при надмірних менструаціях, фіброміомі матки та ерозії шийки матки, кровотечі в післяабортному періоді), при легеневих кровотечах, геморої, лямбліозному холециститі, поносі. Родовик лікарський має сильні бактерицидні властивості та застосовується при запаленнях порожнини рота та горла, для змазування ясен при гінгівіті, стоматиті, в гінекології (трихомонадний кольпіт). Швидкий ефект дає зовнішнє застосування відвару кореня родовика при гострому гнійному кон’юнктивіті. Це — багаторічна трав'яниста рослина родини розових. Має коротке, здерев'яніле розгалужене кореневище з міцними темно-коричневими товстими (понад 1 см у діаметрі) і довгими додатковими коренями. Стебла прямостоячі, 20—100 (150) см заввишки, ребристі, вгорі розгалужені, всередині порожні, як і листки зовсім голі, блискучі. Листки непарноперисті, з багатьма (7— 17 у прикореневих і 3—5—у верхніх стеблових) видовжено-яйцевидними або еліптичними, серцевидними при основі й округлими на верхівці, пилчасто-зубчастими по краю, цупкими темно-зеленими зверху і сизуватими зісподу листочками; прикореневі листки зібрані розеткою, на довгих черешках; стеблові — чергові, черешкові, лише найверхніші сидячі. Квітки правильні, двостатеві, безпелюсткові, в яйцевидних, овальних або овально-циліндричних головках, на довгих прямих квітконосах; чашолистки (їх 4) пелюстковидні, темно-червоні або майже чорно- пурпурові, при достиганні плодів опадаючі. Плід — однонасінний горішок, вміщений у затверділий 4-гранний гіпантій. Цвіте з червня до вересня.

Для виготовлення ліків використовують кореневище з корінням  і надземну частину родовика. Сировину, кореневища з корінням, заготовляють восени, коли надземна частина почне в'янути. Для відновлення заростей на ділянці, де заготовляють коріння, треба залишати 1—2 рослини на кожні 10 м2 площі. З викопаного коріння обтрушують землю, звільняють його від стебел, миють у проточній воді, пров'ялюють 2—3 дні на сонці, після цього ріжуть на куски завдовжки 20 см і досушують у теплому приміщенні або в сушарці при температурі 50—60°. Сухої сировини виходить 22—25 % . Термін придатності — 5 років. Сушене коріння є в продажу в аптеках. Траву заготовляють під час цвітіння рослини, відокремлюючи стебло від коріння під приземною розеткою листків. Після закінчення сушіння, яке проводять у затінку на вільному повітрі або в провітрюваному приміщенні, грубі частини стебел відкидають. Готову сировину зберігають у сухому захищеному від світла приміщенні.

Через всю територію заказника тягнеться широкою смугою луг. В ньому росте багато дерев та кущів. Серед них - вільха клейка з родини березових з темно-бурою корою. Молоді гілки червонувато-білі, гладенькі, часто липкі. Листки округлі, липкі, з виїмкою на верхівці, зверху блискучі, темно-зелені.Квіти однодомні, зібрані у китиці по 3 - 5 сережок, що звисають. Плід - горішок з шкірястим вузьким крилом. При достиганні плодів приквіткові лусочки чорніють і дерев'яніють, нагадуючи шишечки завдовжки 2 см. Цвіте рослина у квітні - травні, плоди достигають у жовтні, висипаються в лютому -березні. Вільха клейка досить широко використовується в науковій і народній медицині. Для лікування застосовують шишечки і кору. Збирають їх восени і взимку - зрізають кінці тонких гілок і обривають  з них супліддя. Відвар та спиртову настойку з шишок застосовують як в'яжучий   засіб при шлункових хворобах, суху ванну з листя вільхи клейкої - при хворо­бах серця.

Погожої квітневої днини ліс «прозорий». Молоде листя ще не розпустилося, усе навколо дуже добре проглядається. У низині, біля струмка, якесь невисоке дерево розпустило сережки. Це вільха клейка. Її бруньки, молоде листя і пагони дуже клейкі, звідси й походить назва рослини.

Висота дерева 5-25 (рідко до 35) м. Кора темно-коричнева, з віком майже чорна, тріщинувата. Листки з'являються після цвітіння, округлі, яйцеподібно-еліптичні, з виїмчастою верхівкою і клиноподібною основою, з країв — двопилчасті. Молоді пагони вільхи червонувато-бурі, клейкі. Чоловічі суцвіття — сережки, жіночі — короткі колоски, одиночні чи у китицях, по 2-6. Цвіте рослина зазвичай у квітні. Приквіткові луски потім розростаються, дерев'яніють, супліддя набувають вигляду темно-коричневих шишечок завдовжки 1-4 см. Плід — однонасінний двокрилий горішок, дозріває у жовтні. Розкриття шишечок і розлітання насіння відбувається у лютому-березні. Чорна вільха — швидкоросле дерево, але не дуже довговічне — живе 50-100 років, рідко більше. При рубках дає чисельну поросль на пнях, після досягнення 40-річного віку інколи відновлюється кореневими нагонами. Цінна, високопродуктивна лісоутворювальна порода. Утворює чисті та мішані насадження — з ялиною, березою, осикою, ясенем та іншими деревами. На низинних болотах вільха — корінна порода. Підлісок чорновільшняків (лісу з чорної вільхи) складається з черемхи, горобини, крушини, чорної смородини, калини — справжнє лікарське товариство. У трав'яному покриві переважають яглиця, папороті, гадючник в'язолистий, кропива й осоки.

З лікарською метою використовують листки, кору молодих гілок і супліддя вільхи (шишечки). Листки та кору заготовляють навесні, а супліддя — восени і взимку. Опалі шишечки збирати не можна! Супліддя сушать на горищі чи під укриттям на відкритому повітрі, а потім у спеціальних сушарках при температурі 50-60 °С. Листки використовують свіжими, кору сушать на відкритому повітрі, досушують на горищах. Термін зберігання готової сировини (шишечок і кори) — 4 роки. Супліддя вільхи відпускають у спеціалізованих аптеках, застосовують у науковій і народній медицині. Кору і листя використовують тільки у народній медицині.

Шишечки вільхи містять дубильні речовини (до 2,5%), вільну галову кислоту і флавоноїди; листя — глікозиди й органічні кислоти; кора — тритерпеноїди і до 16% дубильних речовин. Супліддя мають в'яжучі, протизапальні і кровоспинні властивості. Настій і настойку з них рекомендують вживати при шлунково-кишкових захворюваннях (диспепсії, ентероколітах, ентеритах, хронічних колітах, дизентерії, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки), а також при ревматоїдному поліартриті та застуді. У гінекології настої кори і суплідь застосовують для зупинки маткових кровотеч різного походження, у тому числі при фіброміомі матки на фоні запальних захворювань статевих органів. Відвар листків у народній медицині використовують при подагрі та поліартриті, як потогінний засіб при застуді.

          Свіжі листки і кору у вигляді настою рекомендують для зовнішнього застосування (полоскання, примочки) при ангінах, запаленні горла, для лікування ран і виразок. Ножні ванни з відвару листків усувають втому м'язів після тривалої ходьби.

У ветеринарії настій кори і суплідь рослини призначають при захворюваннях шлунково-кишкового тракту у телят, поросят і ягнят.

Препарати вільхи сірої у медицині та ветеринарії застосовують нарівні з препаратами з вільхи клейкої при тих самих показаннях.

Вільха має важливе водоохоронне значення, укріплює береги водойм. Деревина цієї породи бурувато-червона, однорідна, еластична, стійка до гниття, тому її здавна використовують для будівництва різних гідротехнічних споруд (гребель, дамб, будівель на палях, колодязних зрубів). Кору застосовують для дубіння шкір і виготовлення натуральних барвників (фарбує тканини у червонувато-бурий колір). Бджоли у квітні повертаються у вулики з багатим запасом свіжого білкового корму — пилку вільхи.

Лікарська, деревинна, медоносна, танідоносна, фарбувальна, волокниста, декоративна, фітомеліоративна і кормова рослина.

У науковій медицині використовують жіночі суцвіття — шишечки обох видів вільхи — Fructus Alni. У шишечках вільх містяться танін (2,33 %) і галова кислота, знайдені також алкалоїди. застосовують їх як в'яжучий засіб при шлункових захворюваннях, гострому й хронічному ентериті та коліті, а також як кровоспинний засіб.

У народній медицині використовують тільки кору і листки при простуді, суглобному ревматизмі, подагрі тощо. У ветеринарії кору й шишечки застосовують від проносів. Вільха чорна дає цінну деревину, дуже стійку проти гниття у воді; з неї роблять палі, колодязні зруби, підпорки в шахтах, вона йде на виготовлення фанери (в Україні 42 % фанери виготовляють з вільхи). заболонь за кольором не відрізняється від стиглої деревини. Свіжозрубана деревина білого кольору, на повітрі набуває червонуватого забарвлення, від вологи стає жовто-червоною. Деревина однорідної будови, легка, м'яка, малопружна, легко колеться, міцна в землі і воді, на повітрі легка пошкоджується шкідниками; дуже всихає, гарно фарбується, використовується для імітації горіха, червоного і чорного дерева.

Дрова з вільхи горять добре, але вугілля не утримує жару. Вільха рано навесні дає бджолам багато пилку і клею, яким укриті молоді листочки й пагони. Рекомендується підгодовувати бджіл пилком вільхи ще до її цвітіння. Для цього зрізують гілочки, кладуть у теплому приміщенні в сито, застелене папером. Як тільки пиляки розкриються, сито обережно струшують і пилок висипається на папір. Його змішують з медом і цукровим сиропом і дають бджолам.

На вільсі іноді з'являється падь. Кора і листки вільхи чорної містять багато танідів (у корі — 5,4-16,2 %, у листках — 3,5-15,З%), вільхи сірої — значно менше (в корі — 4,64-9,4 %, в листках — 0,8-5,7 %) . Оскільки кора вільхи містить речовини, які надають шкірі темно-червоного кольору, жорсткості і зменшують її міцність, дубильні екстракти з вільх використовують у суміші з дубильними екстрактами дуба або верби.

Кора вільхи чорної містить барвну речовину альнеїн, який використовують для фарбування шкіри, вовни в чорний, червоний і жовтий кольори. Корою, зібраною на початку літа (сухого і свіжого), можна фарбувати шовк у вохряний і сіра-жовтий кольори (з галунами) . З лубу кора вільхи чорної плетуть мотузки. Як декоративну рослину вільху рекомендують висаджувати в лісопарках і парках, по берегах водойм, групами і поодинці. Вільха чорна як вологолюбна порода використовується при залісенні берегів річок, водойм, знижених місць з проточними ґрунтовими водами.

Листки вільх містять багато протеїну (до 20 % і більше), сирого жиру (6 %), порівняно небагато клітковини (14-22,0 %), вітамін С, каротин, кальцій. Вони добре поїдаються дикими тваринами, вівцями і козами (переважно в сухому вигляді) . Листя добре їдять кролики.

Жіночі суцвіття (шишки) вільхи клейкої і сірої заготовляють восени і взимку. Секаторами або пилочками зрізують кінці гілочок з шишками, потім їх обривають. збирають шишки також на деревах, зрубаних під час головних рубок і рубок догляду. Сушать на горищах або під навісом з гарною вентиляцією, розстеливши тонким шаром (4-5 см) на папері або на тканині, і час від часу перемішують. Краще сушити в сушарках або в печі при температурі 50-60°, на печі тощо. Пакують у мішки або рогожеві кулі вагою по 10 — 20 кг зберігають у сухих, вентильованих приміщеннях на підтоварниках або стелажах.

У червні - липні на луках зацвітає рутниця мала - багаторічник, заввишки 50 - 100 см (родина жовтецеві). Цю рослину називають по-різному; василисник малий, буркун жовтий, богородочник, васильки, дика груша, живокіст, золотушник, степова петрушка та інш. Широко застосовується в народній медицині при  нервових захворюваннях, простуді, носових кровотечах, при наривах, для лікування ран.

За своїм типом місцевий заказник «Гришкове» віднесений до ботанічних заказників. Основною метою створення заказника «Гришкове» є збережен­ня цінних для регіону компонентів природи, підтримання загального екологічного балансу. Завданням оголошеного заказника є охорона рідкісних та зникаючих видів рослин північного сходу України.

В заказнику «Гришкове» може дозволятися збір насіння, проведення регульованого сінокосіння та випасу худоби за погодженням екологічної безпеки та землекористувачем. Ботанічний заказник «Гришкове» може використовуватися для проведення науково-дослідних робіт, екскурсій за погодженням з органами Мінекобезпеки та землекористувача без нанесення шкоди об'єктам, що охороняються.

3.     Заповідник  «Гуртовівка»

У нашому краю багато мальовничих місць. Один з таких куточків поблизу села Гуртовівка офіційно оголошено заповідною зоною.  Це ділянка торф'яника низинного потужного середньозольного з потужністю торфяного шару 150-170 см площею 2,0 гектари. Вона вряд покрита зарослями осоки стрункої з великою участю пухівки піхвової - релікту льодовикового періоду. Пізньою весною і .раннім літом вся ділянка потопає в незліченних білих капелюшках плодів пухівки, які на фоні яскраво-зеленої осоки мають неповторний фантастичний вигляд.

Пухівка піхвова, пухівка піхвяста — трав'яниста багаторічна щільнодерниста рослина родини осокових (30 — 100 см заввишки), що утворює великі купини і має вкорочене кореневище. Рослина сіро-зелена. Стебла численні, гладенькі, округлі, вгорі тупотригранні. Листки на неплідних пагонах і в нижній частині квітконосних пагонів вузькі (близько 1 мм завширшки), тригранно-жолобчасті, вгорі жолобчасті, гладенькі або трохи шорсткі. Прикореневі листки тригранні, довгі, жолобчасті, зісподу гострокілюваті, по краях шорсткі, з довгими червонувато-бурими волокнистими піхвами. Стеблові листки представлені двома-трьома здутими, часто рожевуватими піхвами з темною, плівчастою верхівкою. Квітки дрібні, зібрані у верхівкове суцвіття — поодинокий колосок. Квітучий колосок — довгастий, овальний, при достиганні плодів — кулястий (близько 4,5 см завдовжки). Квітки непоказні, двостатеві, сидять у пазухах покривних лусок. Луски яйцеподібно-ланцетні, з однією жилкою, перетинчасті, сіруваті. Нижні 10-15 лусок без квіток, після цвітіння відхилені вниз. Оцвітина представлена численними короткими, м'якими білими волосками, які при достиганні плодів значно видовжуються, утворюючи кулясту пухівку. Тичинок три, маточка одна, приймочок три. Плід — сплюснутий тригранний горішок (близько 2 мм завдовжки), рудуватий, на кінці з вістрям. Пухівка піхвова росте в заболочених хвойних лісах, на торфово-сфагнових болотах. Світлолюбна рослина. Цвіте в квітні — травні.  Волокниста й лікарська рослина. Приквіткові волоски пухівки (15-30 мм завдовжки) мають тонкі целюлозні стінки, але вони неміцні і не утворюють компактної маси, проте за відсутності інших матеріалів волосками пухівки набивають подушки і матраци, використовують як пакувальний матеріал тощо. Листки пухівки мають глистогінні та в'яжучі властивості. У народній медицині їх застосовують проти солітерів і при проносах. Сільськогосподарськими тваринами майже не поїдається. При поїданні трави з плодами в шлунках тварин утворюються клубки з пухівок, що важко перетравлюються.

Ділянку торф'яника з пухівкою - реліктом льодовикового періоду, рекомендується зберегти як пам'ятник природи стародавньої кореальної флори. Відповідно до статті 53 закону України «Про природно-заповідний фонд України» щодо забезпечення режиму охорони та збереження ботанічної пам'ятки природи, дану ділянку оголошено ботанічним заказником місцевого значення, яка входить до складу природно-заповідного фонду України.  Зберегти пам'ятку природи в сучасному вигляді, не дати сплюндрувати цей неоціненний скарб- наше завдання. Не можна на цій ділянці випасати худобу, скошувати траву, розпалювати багаття. Цим можна завдати природі непоправимої шкоди.

ВИСНОВКИ

Багата природа рідного краю. Неповторна її краса. Людина є частиною природи і повинна це відчувати і пам'ятати завжди. Ми маємо не тільки милуватись красою рідної землі, а й робити все для того, щоб зберегти її унікальність і неповторність, щоб наступні покоління мали проникнутись чарівністю і миловидністю отчого краю. Тому завдання кожного з нас берегти кожну травинку, деревце, бо від цього залежить майбутнє нашої країни, майбутнє кожного з нас.

Природно-заповідний фонд Харківської області складають природні комплекси й об'єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність і виділені з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Створення заповідних зон переслідує і природоохоронні, і естетичні, якщо можна так сказати, цілі. Вам напевно приємно бачити чисті куточки природи, милуватися видом гір, моря і не спотикатися поглядом про пластикові пляшки, металеві консервні банки, недопалки та поліетиленовий сміття.

На жаль, люди помітили, що чистих куточків природи залишається все менше. Сучасне життя людини настільки інтенсивна, що завдає шкоди природі. Велика кількість побутових і, особливо, промислових відходів отруює планету. Не всі держави мають бажання і можливість утилізувати відходи правильно. І, наприклад, все людство до цих пір не знає, що робити з ядерними відходами.

Бажання зберегти первозданну природу змушує і вчених-екологів, і уряди різних країн замислюватися про створення природоохоронних зон. Не в останню чергу вони орієнтовані і на збереження різноманітності форм життя і захист унікальних ділянок природи. Заповідники створюються на територіях лісу, гір, річок, водоспадів і навіть льодовиків, і показують неповторність рослинного і тваринного світу, особливості рельєфу землі. Спеціальні дії спрямовані на захист цих місць від вторгнення людини, від заподіяння шкоди природі і тваринам.

Заповідники бувають місцевими мисливськими, приватними і державними. А значить, і цілі створення у них трохи розрізняються. Заповідники Коломацького району є державними. Їх основним завданням є охорона тварин і рослин, яким загрожує вимирання, ведення діяльності  по збереженню унікальних біоценозів і генетичного різноманіття на планеті в цілому. Я вважаю, що це є дуже важливою справою, нехай навіть і в межах окремого регіону. Бо з таких невеликих природоохоронних комплексів складається велика державна робота по збереженню та відновленню зникаючих біоценозів.